Аннотации:
У статті розглядаються основні завдання, функції та принципи критики художнього перекладу,
що покликано ствердити окремішній статус дисципліни
та відокремити фахові вимоги до перекладів текстів красного письменства від суб’єктивних міркувань.
Матеріалом дослідження є критичні тексти різних
жанрів – відгуки, нариси, наукові статті, дисертації, монографії, написані перекладознавцями-теоретиками, перекладачами-практиками, пересічними читачами. Широкий
спектр використаних матеріалів дав змогу виокремити
завдання, які виконує критика художнього перекладу, та,
відповідно, об’єднати їх у групи, підпорядковані певним
функціям. Останні, своєю чергою, реалізуються в межах
аспектів та принципів суто перекладацького напряму або
послуговуються методологією інших наук. Зокрема, наголошується, що критика художнього перекладу є водночас перекладознавчою, літературознавчою, мовознавчою
та невіддільна від редакторської роботи.
Критиці художнього перекладу властиві текстота антропоцентризм. У межах першого вирішуються
питання мовної відповідності, літературознавчі завдання
та культурологічні питання, в межах другого досліджуються відносини в тріаді «перекладач-читач-літературна
полісистема». Серед основних функцій критики художнього перекладу виокремлено оцінну, методологічну, дидактичну, навчальну, пояснювальну, нормативно-контролюючу, діагностико-корегуючу, дослідницьку, пізнавальну,
інтерпретативну, прагматичну, виховну, перцептивну,
утилітарну, праксеологічну, прогностичну, гуманітарну,
комунікативну, світоглядну, мовотворчу, культуротворчу,
націєтворчу. Основними завданнями критики художнього перекладу є встановлення вимог до якості перекладу,
вишкіл перекладачів, сприяння активізації національного
перекладу та його синхронізація зі світовими літературними та культурними процесами, стимулювання розвитку
національних мови та культури.
