Методологія критики художнього перекладу

Abstract

У статті розглядаються основні завдання, функції та принципи критики художнього перекладу, що покликано ствердити окремішній статус дисципліни та відокремити фахові вимоги до перекладів текстів красного письменства від суб’єктивних міркувань. Матеріалом дослідження є критичні тексти різних жанрів – відгуки, нариси, наукові статті, дисертації, монографії, написані перекладознавцями-теоретиками, перекладачами-практиками, пересічними читачами. Широкий спектр використаних матеріалів дав змогу виокремити завдання, які виконує критика художнього перекладу, та, відповідно, об’єднати їх у групи, підпорядковані певним функціям. Останні, своєю чергою, реалізуються в межах аспектів та принципів суто перекладацького напряму або послуговуються методологією інших наук. Зокрема, наголошується, що критика художнього перекладу є водночас перекладознавчою, літературознавчою, мовознавчою та невіддільна від редакторської роботи. Критиці художнього перекладу властиві текстота антропоцентризм. У межах першого вирішуються питання мовної відповідності, літературознавчі завдання та культурологічні питання, в межах другого досліджуються відносини в тріаді «перекладач-читач-літературна полісистема». Серед основних функцій критики художнього перекладу виокремлено оцінну, методологічну, дидактичну, навчальну, пояснювальну, нормативно-контролюючу, діагностико-корегуючу, дослідницьку, пізнавальну, інтерпретативну, прагматичну, виховну, перцептивну, утилітарну, праксеологічну, прогностичну, гуманітарну, комунікативну, світоглядну, мовотворчу, культуротворчу, націєтворчу. Основними завданнями критики художнього перекладу є встановлення вимог до якості перекладу, вишкіл перекладачів, сприяння активізації національного перекладу та його синхронізація зі світовими літературними та культурними процесами, стимулювання розвитку національних мови та культури.