Аннотации:
У статті розглядається складний процес формування децентралізованого самоврядування наприкінці XVIII – початку XX ст. У статті аналізуються загальні тенденції розвитку самоврядування у досліджуваний період, організаційні механізми діяльності, процедура реформування згідно з Міськими положеннями 1870 р. і 1892 р., процедура виборів та склад виборців, ідеї, теорії та положення щодо автономізації органів самоврядування на початку XX ст. згідно із програмними положеннями політичних партій. Відзначається, що до 1917 р. на території України діяльність децентралізованої системи самоврядування принесла багато позитивних зрушень. Саме органи самоврядування мали більшу мотивацію в розвитку місцевої економіки, інженерно-технічної інфраструктури та покращенні рівня життя місцевого населення. Існуюча більше сотні років думська модель самоврядування з початку свого існування стикнулася з проблемами самодіяльності, а згодом з недоліком громадської ініціативи. Але з часом громадськість усвідомила, які потужні можливості надає децентралізоване самоврядування. Згодом народжувалися ідеї, які стали розглядати громадську діяльність на благо городян як важливу й актуальну для себе. У висновках зазначено, що підсумки діяльності муніципалітетів дійсно були вражаючими, але їх можна оцінювати як суперечливі й неоднозначні. Міське самоврядування сприяло формуванню цивільної самосвідомості городян, уявлень про особистість, міської ідентичності, міського та регіонального патріотизму, спільності всіх жителів міста незалежно від їх соціального стану; і це надало, нехай і обмежену, можливість набути управлінський досвід, долучитися до влади.
Громадськість об’єктивно була зацікавлена в посиленні свого впливу в органах міської влади з метою зорієнтувати муніципалітети на вирішення житлово-комунальних проблем, покращити умови побутового життя.
