Короткий опис(реферат):
В статті вирішується важливіша проблема сьогодення, яка пов’язана з визначенням місця сучасної держави у процесах регулювання складових економічної системи, до яких належить аграрний сектор. В сучасній науковій літературі висвітлення цього питання можна побачити у працях відомих вчених, але ця проблема поки ще не знайшла свого остаточного вирішення. За допомогою наукових методів пізнання, в роботі приводяться докази необхідності державного регулювання аграрного сектора шляхом застосування механізмів: політико-правового, організаційного та економічного. Політико-правовий механізм відповідає за реалізацію програм та нормативно-правових актів, за його допомогою можна визначити тип державного регулювання аграрного сектору. Реалізація організаційного механізму державного регулювання здійснюється на основі визначення цілей державного регулювання: підвищення рівню продовольчої безпеки аграрного сектору регіону; забезпечення платоспроможності та ліквідності підприємств; ефективний соціально-економічний розвиток сільських територій; відтворення і підвищення ефективності використання ресурсів; підвищення рівня конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції регіону; забезпечення агропродовольчого ринку державною фінансовою підтримкою. Ефективне функціонування економічного механізму забезпечується його складовими: планування, організація, мотивація, контроль. Ці складові містяться у Концепції Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року. В роботі підсумовується гіпотеза про те, що чім кращі умови зростання економіки, що створені державними органами влади, тим менше потрібно державі втручатися в економічні процеси і навпаки, коли держава створює перешкоди, що заважають повноцінному стабільному економічному розвитку тоді державне регулювання перетворюється на управління з економічними та адміністративними методами впливу. В результаті чого економіка втрачає ринкові важелі, що приведе до зниження рівня життя населення.
