Аннотации:
В статті вирішується важливіша проблема сьогодення, яка пов’язана з визначенням
місця сучасної держави у процесах регулювання складових економічної системи, до яких
належить аграрний сектор. В сучасній науковій літературі висвітлення цього питання
можна побачити у працях відомих вчених, але ця проблема поки ще не знайшла свого ос- таточного вирішення. За допомогою наукових методів пізнання, в роботі приводяться до- кази необхідності державного регулювання аграрного сектора шляхом застосування меха- нізмів: політико-правового, організаційного та економічного. Політико-правовий механізм
відповідає за реалізацію програм та нормативно-правових актів, за його допомогою мож- на визначити тип державного регулювання аграрного сектору. Реалізація організаційного
механізму державного регулювання здійснюється на основі визначення цілей державного
регулювання: підвищення рівню продовольчої безпеки аграрного сектору регіону; забезпе- чення платоспроможності та ліквідності підприємств; ефективний соціально-економіч- ний розвиток сільських територій; відтворення і підвищення ефективності використання
ресурсів; підвищення рівня конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції регі- ону; забезпечення агропродовольчого ринку державною фінансовою підтримкою. Ефектив- не функціонування економічного механізму забезпечується його складовими: планування,
організація, мотивація, контроль. Ці складові містяться у Концепції Державної цільової
програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року. В роботі підсумову- ється гіпотеза про те, що чім кращі умови зростання економіки, що створені державними
органами влади, тим менше потрібно державі втручатися в економічні процеси і навпаки,
коли держава створює перешкоди, що заважають повноцінному стабільному економічному
розвитку тоді державне регулювання перетворюється на управління з економічними та ад- міністративними методами впливу. В результаті чого економіка втрачає ринкові важелі,
що приведе до зниження рівня життя населення.
