Аннотации:
У статті вирішується важлива проблема сьогодення, пов’язана з визначенням місця сучасної держави у процесах регулювання складових частин економічної системи, до яких належить аграрний сектор.
У сучасній науковій літературі висвітлення цього питання можна побачити у працях відомих вчених, але ця
проблема поки ще остаточно не вирішена. За допомогою наукових методів пізнання в роботі наводяться докази
необхідності державного регулювання аграрного сектору шляхом застосування механізмів: політико-правового, організаційного й економічного. Політико-правовий механізм відповідає за реалізацію програм і нормативно-правових актів, за його допомогою можна визначити тип державного регулювання аграрного сектору.
Реалізація організаційного механізму державного регулювання здійснюється на основі визначення цілей державного регулювання: підвищення рівня продовольчої безпеки аграрного сектору регіону; забезпечення плато-спроможності та ліквідності підприємств; ефективний соціально-економічний розвиток сільських територій;
відтворення і підвищення ефективності використання ресурсів; підвищення рівня конкурентоспроможності
сільськогосподарської продукції регіону; забезпечення агропродовольчого ринку державною фінансовою підтримкою. Ефективне функціонування економічного механізму забезпечується такими його складниками, як:
планування, організація, мотивація, контроль. Ці складники містяться у Концепції Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 р. У роботі підсумовується гіпотеза про те, що
чим кращі умови зростання економіки, створені державними органами влади, тим менше потрібно державі
втручатися в економічні процеси, і навпаки, коли держава створює перешкоди, що заважають повноцінному
стабільному економічному розвитку, тоді державне регулювання перетворюється на управління з економічними й адміністративними методами впливу, внаслідок чого економіка втрачає ринкові важелі, що приведе до
зниження рівня життя населення.
