Abstract:
Розвиток сільських територій охоплює певне коло суспільних відносин, що
становлять єдину систему державотворення. Реформа децентралізації владних
повноважень в Україні створила передумови для самостійного розвитку територій.
Недостатньо дослідженим залишаються питання впливу децентралізації на розвиток
сільських територій, які потребують поглибленого розкриття змісту державної
політики та визначення шляхів мінімізування властивих їй ризиків при реалізації.
Метою дослідження є визначення впливу децентралізації на сільський розвиток та
узагальнення світового досвіду для адаптації його в Україні. У науковому обігу
використання поняття «сільський розвиток» більш динамічно прив’язує прогрес
сільських територій до людського чинника та сільського середовища. Досвід
упровадження САП ЭС свідчить, що перехід до політики сільського розвитку є
відповіддю на зростаючий зовнішній тиск на сільські громади, який чинить
глобалізація й конкуренція за природні ресурси як усередині країн, так і ззовні. Сьогодні
зростає консенсус щодо того, що сільський сектор відіграє вирішальну роль у
досягненні цілей продовольчої безпеки, подоланні бідності та посилення управління
природними ресурсами, розвитку регіонів взагалі. Є очевидним, що децентралізація
може підвищити ефективність дій, спрямованих на сільський розвиток. Для
результативних змін потрібно створити інституційний механізм, щоб дозволити
трансформувати цей консенсус у сталий сільський розвиток. Для цього
децентралізація має бути загальним процесом, що охоплює всі форми публічного
управління. Політика управління ризиками, пов’язаними з децентралізацією, має
включати оцінювання поточних процесів та сприяти розробленню більш адекватної
моделі перетворення децентралізації на інструмент сільського розвитку. Саме з
огляду на ці ризики є очевидною потребою докладати особливих зусиль для створення
та зміцнення асоціацій, які представляють усе сільське населення і роль яких мала б
слугувати ланкою для діалогу між державою та іншими партнерами з питань
сільського розвитку
