Аннотации:
Мета статті – з’ясувати специфіку неоміфологічної інтерпретації проблеми ідентичності творчої особистості у повістях «Спалене листя» Г. Пагутяк і «Вежа з чорного дерева» Дж. Фаулза.
У роботі аналізується ресемантизований обома авторами міфологічний мотив подорожі, що набуває ознак ініціаційного випробування. Досліджується міфосемантика образу лісу як «іншого світу». Увага приділяється створенню письменниками неоміфологічної формації паралельних світів з відмінними темпоральними характеристиками. Розглядається властивий готичній традиції образ дзеркала, що увиразнює набуття іншого статусу в результаті ініціації. Жіночі персонажі у повістях «Спалене листя» і «Вежа з чорного дерева» характеризуються як утілення архетипу первозданної жінки, семантику якого експліковано у праці К. П. Естес. Акцентується кореляція цих образів з мотивом туги за втраченим раєм.
Пропонуються висновки про своєрідність переосмислення Г. Пагутяк і Дж. Фаулзом проблеми ідентичності творчої особистості через реактуалізацію міфологічних мотивів і архетипних образів, а також про типологічну спорідненість міфомислення обох письменників.
