Короткий опис(реферат):
У статті проаналізовано використання технологій штучного інтелекту (ШІ) у процесах автоматизованого та напівавтоматизованого прийняття рішень у публічному управлінні України. Наголошено, що у процесі цифрової трансформації державного сектору та розбудови е-врядування інтеграція ШІ розглядається як інструмент підвищення ефективності, прозорості та підзвітності органів влади, однак одночасно створює підвищені ризики для прав людини, зокрема у сфері захисту персональних даних, недискримінації та доступу до правосуддя. На основі узагальнення міжнародних досліджень моделей застосування ШІ в публічному секторі окреслено типові сценарії автоматизованого прийняття рішень. Особливу увагу приділено європейським та міжнародним стандартам регулювання автоматизованих рішень у публічному секторі: Загальному регламенту про захист даних (GDPR), Регламенту про штучний інтелект (AI Act), Принципам ОЕСР щодо ШІ, Рекомендації ЮНЕСКО з етики ШІ та Рамковій конвенції Ради Європи про ШІ, права людини, демократію та верховенство права. Розкрито ключові вимоги цих актів щодо правових підстав обробки даних, заборони суто алгоритмічних рішень без належного людського контролю, права на пояснення, оцінки впливу високоризикових систем, прозорості, підзвітності та інституційного нагляду. Також проаналізовано національне законодавство – насамперед Закон України «Про захист персональних даних» інші нормативно-правові акти у сфері публічних електронних послуг та стратегічних документів щодо розвитку ШІ – з точки зору їхньої готовності до регулювання автоматизованого прийняття рішень. Обґрунтовано, що національне правове поле рухається у напрямі європейських стандартів фрагментарно: відсутні спеціальні норми щодо автоматизованих рішень і профілювання, процедури оцінки впливу систем ШІ на права людини, інституціоналізований алгоритмічний аудит, прозорі механізми участі стейкхолдерів. Показано ризики алгоритмічної упередженості та цифрової дискримінації у відносинах між державою та вразливими групами населення в умовах воєнних і повоєнних трансформацій. Запропоновано основні напрями адаптації української політики та законодавства до європейських і міжнародних стандартів: оновлення Концепції розвитку сфери ШІ до 2030 року з урахуванням risk-based підходу, гармонізація Закону «Про захист персональних даних» із положеннями GDPR щодо автоматизованих рішень, модернізація законодавства про публічні електронні послуги відповідно до вимог AI Act щодо високоризикових систем, а також формування цілісної системи врядування ШІ, орієнтованої на захист прав людини, стійкість демократії та зміцнення довіри до публічної влади.
