Стратегічне лідерство у державній політиці у сфері культури як механізм відновлення культурної інфраструктури України

Abstract

У статті досліджено стратегічне лідерство у державній політиці у сфері культури як організаційно-управлінський механізм відновлення культурної інфраструктури України. Актуальність теми зумовлена тим, що відновлення культурної інфраструктури в сучасних умовах є не лише інфраструктурним або ресурсним завданням, а складним завданням державного управління, яке потребує узгодженості цілей, багаторівневої координації, прозорої пріоритизації, підзвітності та безперервного моніторингу. Метою статті є обґрунтування стратегічного лідерства як механізму відновлення культурної інфраструктури України та формування аналітичної матриці, придатної для структуризації й моніторингу такого механізму. Методологічну основу дослідження становлять аналіз нормативно-правових і стратегічних документів, структурно-функціональний підхід, порівняльне опрацювання міжнародних аналітичних рамок та концептуальне моделювання. Обґрунтовано, що віднов- лення культурної інфраструктури має багатовимірний характер і охоплює фізичний, функціональний та інституційно-управлінський виміри. Доведено, що стратегічне лідерство доцільно трактувати не як сукупність особистісних якостей керівника, а як інституціоналізовану спроможність суб’єктів публічної влади формувати стратегічне бачення, визначати пріоритети, координувати виконавців, мобілізувати ресурси, забезпечувати публічну комунікацію, здійснювати моніторинг та корекцію управлінських рішень. У статті розкрито ключові функції такого механізму: цілевизначення, пріоритизацію, коорди- націю, ресурсне забезпечення, комунікацію та оцінювання. Запропоновано структурно-логічну схему управлінського циклу та аналітичну матрицю механізму, що поєднує компоненти культурної інфраструктури, функції стратегічного лідерства, управлінські інструменти, рівні відповідальності й орієнтири моніторингу. Наукова новизна полягає в уточненні змісту стратегічного лідерства саме в контексті відновлення культурної інфраструктури та в розробленні аналітичної матриці як інструмента її концептуального впорядкування. Практичне значення результатів полягає у можливості використання запропонованого підходу для підвищення керованості державної політики у сфері культури, узгодження дій державного, регіонального і місцевого рівнів та вдосконалення процедур моніторингу процесів відновлення.