Abstract:
У статті досліджено стратегічне лідерство у державній політиці
у сфері культури як організаційно-управлінський механізм відновлення
культурної інфраструктури України. Актуальність теми зумовлена тим, що
відновлення культурної інфраструктури в сучасних умовах є не лише
інфраструктурним або ресурсним завданням, а складним завданням державного
управління, яке потребує узгодженості цілей, багаторівневої координації,
прозорої пріоритизації, підзвітності та безперервного моніторингу. Метою статті
є обґрунтування стратегічного лідерства як механізму відновлення культурної
інфраструктури України та формування аналітичної матриці, придатної для
структуризації й моніторингу такого механізму. Методологічну основу
дослідження становлять аналіз нормативно-правових і стратегічних документів,
структурно-функціональний підхід, порівняльне опрацювання міжнародних
аналітичних рамок та концептуальне моделювання. Обґрунтовано, що віднов-
лення культурної інфраструктури має багатовимірний характер і охоплює
фізичний, функціональний та інституційно-управлінський виміри. Доведено, що
стратегічне лідерство доцільно трактувати не як сукупність особистісних
якостей керівника, а як інституціоналізовану спроможність суб’єктів публічної
влади формувати стратегічне бачення, визначати пріоритети, координувати
виконавців, мобілізувати ресурси, забезпечувати публічну комунікацію,
здійснювати моніторинг та корекцію управлінських рішень. У статті розкрито
ключові функції такого механізму: цілевизначення, пріоритизацію, коорди-
націю, ресурсне забезпечення, комунікацію та оцінювання. Запропоновано
структурно-логічну схему управлінського циклу та аналітичну матрицю
механізму, що поєднує компоненти культурної інфраструктури, функції
стратегічного лідерства, управлінські інструменти, рівні відповідальності й
орієнтири моніторингу. Наукова новизна полягає в уточненні змісту
стратегічного лідерства саме в контексті відновлення культурної інфраструктури
та в розробленні аналітичної матриці як інструмента її концептуального
впорядкування. Практичне значення результатів полягає у можливості використання запропонованого підходу для підвищення керованості державної
політики у сфері культури, узгодження дій державного, регіонального і
місцевого рівнів та вдосконалення процедур моніторингу процесів відновлення.
