Abstract:
Анотація. У статті комплексно досліджено роль цифрової дипломатії та міжнародних консорціумів як інструментів забезпечення культурної безпеки держави в умовах глобалізації, цифровізації та гібридних загроз. Метою дослідження є наукове обґрунтування й визначення механізмів ефективної інтеграції цифрової дипломатії та міждержавної співпраці у державну політику для гарантування стійкості національної культури та інформаційного простору. Методологічну основу становить використання системного, компаративного, структурно-функціонального та інституційного підходів, що забезпечило глибокий аналіз сучасних практик провідних країн та міжнародних організацій у сфері публічного управління, цифрової дипломатії та культурної політики.
У ході дослідження проаналізовано: а) еволюцію й функціонування цифрової дипломатії як складника публічної влади; б) діяльність міжнародних консорціумів (Freedom Online Coalition, Digital Nations, EUNIC, NETCHER) та їхній внесок у колективне реагування на транскордонні культурно-інформаційні виклики; в) ключові загрози культурній безпеці у цифрову епоху (дезінформація, мовна експансія, контентна гомогенізація, знищення спадщини); г) механізми синергії цифрової дипломатії та міжнародної співпраці для формування міжна-родних норм, підвищення компетентності управлінців, легітимації політичних рішень і ініціації інноваційних міждисциплінарних проєктів.
У результаті обґрунтовано доцільність інтеграції цифрової дипломатії у стратегії державної культурної безпеки, підкреслено необхідність координації між органами влади, міжнародними партнерами та недержавними суб’єктами, а також визначено напрями впровадження цифрових технологій для збереження та популяризації національної культури. Зроблено висновок, що сучасна система культурної безпеки ефективна лише за умови використання інструментів цифро-вої дипломатії у тісному зв’язку з міжнародною міждержавною співпрацею.
