Abstract:
У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження психологічного стану внутрішньо переміщених осіб із Херсона та області, чиє життя деформовано внаслідок комплексної травми: тривалої окупації, техногенної катастрофи і втрати житлового простору. Наукова новизна роботи полягає у здійсненні багатофакторної деконструкції тривожності, що розглядається не як тимчасова емоційна реакція, а як структурна основа нової, кризової ідентичності особистості.
На основі аналізу емпіричних даних (n=60), зібраних протягом 2025–2026 років, автором виявлено та деталізовано три рівні психологічної деструкції. Перший рівень – руйнація онтологічної безпеки внаслідок втрати дому, що інтерпретується як «екзистенційне бездомів’я», де дім виступає психологічним якорем особистості. Другий рівень стосується соціальної дезадаптації, що визначається як «траур за соціальним Я» – болісна втрата суб’єктності та престижу, що посилюється деструктивним впливом соціальних мереж і механізмами негативного соціального порівняння. Третій рівень описує унікальний для херсонського кейсу феномен «фантомного міста» – стан перманентної вторинної травматизації через цифрову включеність у небезпечний простір рідного міста, що створює ефект «розщепленої свідомості» та блокує процеси психологічного відновлення.
У статті доведено, що традиційні підходи до реабілітації ВПО потребують ревізії у бік терапії ідентичності. Обґрунтовано, що стабілізація тривожних станів можлива лише за умови відновлення внутрішньої суб’єктності індивіда та формування нових опор безпеки, які б не залежали від втраченого матеріального об’єкта. Матеріали статті мають практичну цінність для психологів, фахівців із кризового консультування і розробників програм соціальної інтеграції ВПО в Україні.
