Аннотации:
Статтю присвячено дослідженню правових механізмів упровадження DEI-підходу (різноманіття, рівність, інклюзія) в систему публічного управління України в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення. Обґрунтовано, що реалізація принципів DEI в сучасних умовах виходить за межі декларативної антидискримінаційної політики та набуває значення інструмента підвищення інституційної спроможності публічної влади, забезпечення соціальної стійкості та довіри до державних інституцій.
Проаналізовано нормативно-правову базу Європейського Союзу у сфері рівного став
лення та недискримінації, зокрема ключові антидискримінаційні директиви, а також
національні стратегічні та галузеві нормативно-правові акти України, спрямовані на
впровадження принципів рівності, інклюзії та доступності. Визначено, що українське
законодавство формує багаторівневу правову основу для реалізації DEI-підходу, яка охоплює стратегічні документи розвитку, стандарти цифрової доступності, медійне та трудове законодавство. Запропоновано класифікувати комплексну правову базу за трьома ключовими напрямами: стратегічні, галузеві та цільові нормативно-правові акти.
Водночас встановлено наявність низки системних викликів практичної реалізації DEI,
зокрема ризиків формалізації управлінських рішень, фрагментарності правозастосування, недостатньої інтеграції DEI-принципів у кадрову політику та організаційну культуру органів публічної влади. Особливу увагу приділено новим об’єктам інклюзії, пов’язаним із наслідками війни, зокрема реінтеграції ветеранів і ветеранок, підтримці внутрішньо переміщених осіб та забезпеченню доступності публічних послуг для осіб з інвалідністю.
Зроблено висновок, що ефективне впровадження DEI-підходу в Україні потребує переходу від фрагментарних ініціатив до комплексної державної політики з чіткими індикаторами моніторингу та міжвідомчої координації, орієнтованої на потреби відновлення та сталого розвитку
