Аннотации:
Стаття пропонує операційно застосовну рамку управління соціальними конфліктами в умовах економічних і демографічних зрушень. Опорою виступає авторська концептуальна модель (рис. 1.1), яка вибудовує причинний ланцюг «рушії змін → системні наслідки → потреби політики → інструменти деескалації» та дозволяє зіставляти конкретні прояви напруги з керованими управлінськими діями. На основі синтезу сучасних теорій конфлікту й емпіричних досліджень праці, міської політики та цифрового врядування окреслено чотири домінантні канали конфліктогенності – розподільчий, статусний, просторовий і ринку праці – та п’ять взаємодоповнювальних контурів реагування: фіскальний, регуляторний, інституційний, соціальний і цифровий. Запропоновано дизайн впровадження з «порогами реагування» і стандартизованими пакетами рішень, які активуються у разі стійких відхилень ключових показників доступу й справедливості процедур; обґрунтовано інституційні ролі координаційного ядра, механізми публічної підзвітності, а також критичну роль інтероперабельних реєстрів, електронної ідентифікації та прозорих дашбордів у зниженні статусної складової конфліктів. Наукова новизна полягає у перекладі концептуальної моделі у практично керований портфель інструментів із вбудованим моніторингом і апеляційними каналами; практична значущість – у придатності рамки для стратегування, бюджетування та інтеграції мігрантів на рівні територіальних громад. Результати орієнтовані на перехід від реактивного гасіння інцидентів до превентивної політики, що підтримує соціальну згуртованість і підвищує довіру до інститутів.
