Аннотации:
У статті встановлено ключову роль внутрішніх зв’язків у юридичних конструкціях як чинника забезпечення її цілісності, структурної впорядкованості та здатності до адаптації в умовах трансформації правового середовища. У дослідженні визначено, що такі зв’язки не є другорядними чи технічними, навпаки — саме вони забезпечують логіку організації правових елементів (понять, норм, інститутів) та їхню взаємодію в межах цілісного нормативного утворення. Обґрунтовано, що для системного аналізу юридичних конструкцій доцільним є застосування структурного підходу, який дозволяє розглядати право як впорядковану багаторівневу систему.
У межах цього підходу автором запропоновано типологію зв’язків, побудовану на двох критеріях: природі взаємодії між елементами конструкції та функціональному призначенні зв’язків. Перший критерій дозволяє розрізняти ієрархічні, координаційні, функціонально залежні та логіко-смислові зв’язки, що відображають різні форми внутрішньої організації правових конструкцій і ступінь взаємозалежності їхніх складників. Другий критерій — функціональний —зосереджує увагу на ролі зв’язків у забезпеченні структурної впорядкованості, смислової цілісності, регулятивної дії та адаптивності конструкцій. Таким чином, у статті охарактеризовано структурно-організаційні, смислово-семантичні, регулятивно-функціональні та адаптаційні зв’язки, кожен з яких виконує автономну, але взаємопов’язану роль у правовій структурі.
У роботі підкреслено, що запропонована типологія має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє виявляти слабкі місця в юридичних конструкціях, удосконалювати правотворчу техніку та створювати більш стійкі, логічно узгоджені та функціонально ефективні правові моделі. Отже, дослідження сприяє поглибленню розуміння внутрішньої логіки права як складної саморегульованої системи.
