Abstract:
У статті здійснено дослідження ролі та значення прецедентної практики Європейського суду з прав людини на цивільне судочинство
України. Зауважено, що цивільне судочинство – це система правових норм, які регулюють. Визначено, що до системи джерел цивільного
судочинства в т.ч. відноситься судовий нормативно-правовий акт, який формує норми права у тому випадку, якщо правова позиція має
обов’язкове значення не тільки для учасників цивільної справи, але й для «аналогічних справ, які вирішуються аналогічно». Визначено,
що практика ЄСПЛ, як джерело цивільного судочинства, включає в себе рішення та ухвали ЄСПЛ, практику Європейської комісії з прав
людини з питань прийняття заяви, вирішення справи по суті, вилучення заяви із списку справ, справедливої сатисфакції. Підкреслено,
що вплив прецедентної практики ЄСПЛ на цивільне судочинство в Україні полягає у наступному: встановлення стандартів дотримання
прав людини, додаткових захист прав людини на міжнародному рівні, тлумачення і питання застосування Конвенції та Протоколів до неї,
інтерпретації українськими судами національного законодавства у світлі міжнародних стандартів, сприяє реформуванню правової системи України та вдосконаленню національного законодавства, впливає на процедуру розгляду та прийняття судових рішень, виокремлює типові судові помилки та визначає шляхи їх усунення. На прикладі практики ЄСПЛ щодо забезпечення реалізації ст. 6 Конвенції
«Право на справедливий суд» визначено, що ключовими моментами впливу практики ЄСПЛ на цивільне судочинство України є: кожному
гарантується право подання скарги щодо його прав та обов’язків цивільного характеру до суду чи іншого органу правосуддя, право на
справедливий суд реалізується шляхом звернення до суду та доступу до нього, а також, реалізації права розпочати провадження у судах
з цивільних питань, право доступу до суду не є абсолютним, оскільки воно може бути обмежено з урахуванням умов прийнятності скарги
без порушення самої сутності права, формальне визначення цього права, як права на розгляд справ щодо реалізації прав цивільного
характеру визначає, що дане право стосується і інших форм судочинства визначених у національному законодавстві.
