Abstract:
У статті проаналізований вітчизняний досвід застосування мінеральних добрив, що
містять мікроелементи, за вирощування кукурудзи на зерно. Зроблений висновок, що
в умовах сучасних кліматичних трансформацій (істотний брак активної ґрунтової вологи на момент сходів кукурудзи, тривалі бездощові періоди і нерівномірна кількість опадів за вегетаційний період, несприятливий температурний режим з екстремально високими денними температурами повітря тощо), високоефективним агроприйомом формування толерантних ознак рослин культури на всіх етапах органогенезу є застосування мікроелементів позакореневим способом. Окреслена фізіологічна роль більшості мікроелементів в контексті їх впливу на кількісні та якісні показники врожаю кукурудзи, акцентована увага на зовнішніх ознаках дефіциту того чи іншого елементу в системі мінерального живлення культури задля оперативної діагностики їх нестачі та прийняття агрономічною службою невідкладних виробничих рішень. Дана оцінка ефективності та технологічності різних способів внесення мікродобрив за реалізації системи мінерального живлення культури, проаналізований механізм їх опосередкованого впливу на окремі властивості ґрунту: показник рН, утворення гумусу і активність ґрунтової мікрофлори. Оцінені перспективи сумісного застосування позакореневих підживлень кукурудзи мікродобривами водночас із проведенням вегетаційних гербіцидних обробітків з метою істотної економії матеріальних ресурсів і часу. Встановлено, що за раціонально побудованої системи мінерального живлення культури, котра базується на поєднанні застосування макро- та мікродобрив, реально істотним чином покращити показники продуктивності та якості зерна кукурудзи: врожайність зерна збільшується на 0,35–0,62 т/га, вміст в зерні білка – на 7,7–8,2%, крохмалю – на 0,32–0,40%, жиру – на 0,5–0,7%. Додатково наголошено на істотно вираженій індикативній властивості кукурудзи, що дозволяє оперативно оцінювати рівні забезпеченості орного шару ґрунту основними найбільш фізіологічно цінними мікроелементами.
