Abstract:
Туризм є одним із найдинамічніших секторів економіки, який водночас спричиняє сут-
тєве екологічне навантаження. Зростання обсягів туристичних перевезень, особливо
авіаційних, значно посилює викиди парникових газів. Це створює нові виклики для реалі-
зації принципів сталого розвитку. У зв’язку з цим зменшення вуглецевого сліду в туриз-
мі розглядається як ключове завдання екологічної економіки та інструмент кліматич-
ної адаптації. Метою статті є обґрунтування економічної доцільності впровадження
механізмів зменшення вуглецевого сліду в туристичному секторі як ключового напряму
екологічної економіки, а також аналіз можливостей адаптації туристичної індустрії до
кліматичних змін шляхом розвитку сталого транспорту, екологічної логістики та низько-
вуглецевих технологій. У статті досліджено економічні та екологічні аспекти зменшення
вуглецевого сліду туристичного сектору в контексті переходу до екологічної економіки.
Особлива увага приділяється транспортній складовій як основному джерелу парникових
викидів. Проаналізовано чинники, що сприяють зростанню екологічного навантаження,
зокрема масові авіаперельоти. Запропоновано систематизований перелік механізмів де-
карбонізації туризму, згрупованих за напрямами: стратегічними, інфраструктурними,
поведінковими, регуляторними та цифровими. Доведено, що декарбонізація туризму є
невід’ємною частиною кліматичної політики, здатною забезпечити не лише зменшення
викидів, а й економічну стійкість галузі у довгостроковій перспективі. Розроблено модель
впровадження зазначених механізмів у практику туристичної політики України. Сфор-
мовано SWOT-матрицю для оцінки потенційних можливостей та загроз відповідального
туризму. Декарбонізація туризму має розглядатися як невід’ємна частина адаптаційної
та кліматичної політики, здатна не лише знизити екологічні ризики, а й забезпечити еко-
номічну стійкість галузі у довгостроковій перспективі.
