Abstract:
Статтю присвячено дослідженню науково-теоретичних засад та практичних інструментів запровадження травмаінформованого під ходу в систему публічного управління України в умовах глобальних викликів та повномасштабної російсько-української війни. Актуальність теми зумовлено потребою трансформації публічних інституцій з метою забезпечення психологічної безпеки громадян та запобігання повторної травматизації вразливих верств населення. Автори аналізують травмаінформованість не лише як психологічну категорію, а і як стратегічний інструмент публічної політики, що базується на принципах безпеки, довіри, прозорості та розширення прав і можливостей. У статті розкрито концептуальну різницю між традиційним та травмаінформованим методами управління, де фокус зміщується з адміністративного контролю на підтримку життєстійкості (різельєнтності). Особлива увага надається механізмам інтеграції цього підходу в межах реалізації Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року. Досліджено конкретні нормативно-правові, кадрові та інфраструктурні інструменти, зокрема: запровадження скринінгу психоемоційного впливу нормативних актів, реформування фізичного простору державних установ за принципами універсального дизайну та навчання державних службовців навичок першої психологічної допомоги. Окреслено основні виклики на шляху впровадження реформ, серед яких: високий рівень професійного вигорання публічних службовців, обмеженість ресурсів у територіальних громадах та складність адаптації бюрократичних процедур до потреб травмованого суспільства. Визначено можливості, що відкриває травмаінформований підхід для зміцнення соціальної згуртованості та відновлення довіри до державних інституцій. Зроблено висновок, що перехід до такої моделі управління є критично важливим для сталого відновлення України та її інтеграції до європейського правового та ціннісного поля.