Abstract:
Стаття присвячена комплексному аналізу феномену «синдрому втраченого життя» як специфічного деструктивного стану особистості в умовах тривалого воєнного конфлікту. На прикладі м. Херсона розкрито механізми трансформації життєвого простору особистості, що супроводжуються руйнацією базових екзистенційних констант: безпеки, передбачуваності та суб'єктності. Херсонський контекст визначено через призму «подвійної травми» – досвіду окупації і подальшого існування в статусі прифронтового міста під постійними обстрілами, що створює ефект «замкненого кола», де майбутнє залишається заблокованим, а минуле травмує ідеалізованими спогадами.
У роботі теоретично обґрунтовано та емпірично виявлено три рівні деструкції особистості, що утворюють каркас синдрому втраченого життя: когнітивно-часовий (фрагментація часової перспективи), емоційно-вольовий (перехід від страху до емоційного заціпеніння та апатії) та просторово-соціальний (криза територіальної ідентичності та «екологічний шок»). Центральним руйнівним механізмом синдрому визначено відмову від особистої суб’єктності та формування стану «навченої безпорадності», за якого індивід переходить зі статусу автора власного життя до статусу об’єкта хаотичних зовнішніх обставин.
Окрему увагу приділено виявленню психологічних маркерів «завмерлого життя», серед яких виокремлено побутову деградацію простору, психологію «евакуаційної сумки», соціальну атомізацію та ритуалізацію тривоги через надмірну інфо-залежність. Авторами доведено, що ці прояви свідчать про психологічну капітуляцію особистості перед непереборними обставинами воєнної реальності.
У статті запропоновано авторську матрицю виходу із синдрому втраченого життя, що базується на етапності відновлення психологічного здоров’я: від стабілізації рутини до проєктування майбутнього. Практична значущість дослідження полягає в обґрунтуванні необхідності розробки територіально-специфічних програм реабілітації, які враховують унікальний досвід мешканців прифронтових територій. Результати роботи можуть бути використані для відновлення соціального капіталу регіону та збереження людського потенціалу в умовах екзистенційних криз.
