THE HOLODOMOR OF 1932–1933 IN UKRAINE AND ITS QUALIFICATION AS GENOCIDE UNDER THE CONVENTION ON THE PREVENTION AND PUNISHMENT OF THE CRIME OF GENOCIDE

Abstract

Стаття присвячена Голодомору 1932–1933 рр. та його кваліфікації як злочину геноциду у світлі Конвенції про запобігання злочину геноциду й покаранні за нього (від 9 грудня 1948 року). На даний момент відчувається брак досліджень з правовою оцінкою подій Голодомору, яка б сприяла його визнанню на міжнародному рівні, а також недостатньо розроблений правовий механізм реабілітації, відшкодування моральних та матеріальних збитків постраждалим внаслідок геноциду та їх нащадкам. По факту, Україна опинилась в ситуації, коли відповідальність за злочинні дії проти її громадян у вказані періоди, несе лише вона сама. Поряд з цим, російська федерація, котра є спадкоємицею СРСР, намагається реабілітувати Й. Сталіна – головного винуватця геноциду. Подібний стан речей викликає питання про правову відповідальність рф за геноцид українців. Цікавим є саме поява терміну «геноцид» в міжнародному праві та правовому полі в цілому. Першим, хто сформулював поняття «геноцид» в юриспруденції був американський вчений польського походження, юрист, Рафаель Лемкін (1900–1959). До цього поняття він вперше звернувся ще в 30 – х роках ХХ ст., розглядаючи з юридичної точки зору геноцид вірмен, вчинений Туреччиною в 1914 році. Досліджуючи цей злочин заради того, щоб подібні речі не траплялися в майбутньому, вчений замислюється над тим, як за допомогою правових норм запобігти подібним злочинам. Для того, щоб увести поняття такого тяжкого масштабного злочину в міжнародне право, він намагається описати його характерні риси. У своїх працях він виділяє 6 технологій геноциду: політичну; соціальну; культурну; економічну; біологічну; фізичну. Автори прагнули проаналізувати кваліфікацію Голодомору як злочину геноциду у світлі Конвенції про запобігання злочину геноциду й покаранні за нього (від 9 грудня 1948 року).