Abstract:
Стаття присвячена Голодомору 1932–1933 рр. та його кваліфікації як злочину геноциду у світлі Конвенції про запобігання злочину геноциду й покаранні за нього (від 9 грудня 1948 року). На даний момент відчувається брак досліджень з правовою оцінкою подій Голодомору, яка б сприяла його визнанню на міжнародному рівні, а також недостатньо розроблений правовий механізм реабілітації, відшкодування моральних та матеріальних збитків постраждалим внаслідок геноциду та їх нащадкам. По факту, Україна опинилась в ситуації, коли відповідальність за злочинні дії проти її громадян у вказані періоди, несе лише вона сама. Поряд з цим, російська федерація, котра є спадкоємицею СРСР, намагається реабілітувати Й. Сталіна – головного винуватця геноциду. Подібний стан речей викликає питання про правову відповідальність рф за геноцид українців. Цікавим є саме поява терміну «геноцид» в міжнародному праві та правовому полі в цілому. Першим, хто сформулював поняття «геноцид» в юриспруденції був американський вчений польського походження, юрист, Рафаель Лемкін (1900–1959). До цього поняття він вперше звернувся ще в 30 – х роках ХХ ст., розглядаючи з юридичної точки зору геноцид вірмен, вчинений Туреччиною в 1914 році. Досліджуючи цей злочин заради того, щоб подібні речі не траплялися в майбутньому, вчений замислюється над тим, як за допомогою правових норм запобігти подібним злочинам. Для того, щоб увести поняття такого тяжкого масштабного злочину в міжнародне право, він намагається описати його характерні риси. У своїх працях він виділяє 6 технологій геноциду: політичну; соціальну; культурну; економічну; біологічну; фізичну. Автори прагнули проаналізувати кваліфікацію Голодомору як злочину геноциду у світлі Конвенції про запобігання злочину геноциду й покаранні за нього (від 9 грудня 1948 року).
