Abstract:
У статті розглядаються теоретичні та практичні засади екологічного спрямування розвитку галузі рисівництва в Україні. У процесі дослідження доведено, що одним із головних завдань екологізації галузі рисівництва є підвищення її екологічної ефективності, яке ґрунтується на збереженні і відтворенні природних ресурсів та вирощуванні екологічно чистої продукції. Екологічна ефективність характеризується можливістю зменшення витрат на усунення наслідків антропогенного впливу і втручання в навколишнє середовище, створення умов для розширеного відтворення природних ресурсів. Виходячи з концепції сталого розвитку сільського господарства і сільських територій, підвищення еколого-економічної ефективності виробництва рису, на нашу думку, має досягатися за рахунок: підвищення технічної (технологічної) ефективності; проведення техніко-технологічної модернізації галузі; раціонального використання природно-ресурсного потенціалу територій рисосіяння і екологізації виробництва рису. У контексті даного дослідження є підстави вважати, що в основу вирішення проблем галузі рисівництва має бути покладений еколого-економічний принцип, що регламентує регулювання організаційно-економічних, техніко-технологічних та екологічних відносин. Доцільність практичної реалізації такого принципу у рисівництві ґрунтується на необхідності екологізації виробництва, яка передбачає раціональне використання природно-ресурсного потенціалу із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних суспільних інтересів, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість та стабільність довкілля. Доведено, що еколого-економічна регламентація виробничих відносин забезпечує, з одного боку, природну рівновагу, збереження та посилення відтворювальних функцій (екологічна складова), а з іншого – досягнення високої економічної і соціальної ефективності виробництва за найменших витрат ресурсів.
