Художні версії проблеми національної ідентичності у творах Аскольда Мельничука

Abstract

Мета статті – з’ясувати специфіку художньої інтерпретації проблеми національної ідентичності в романах А. Мельничука «Що сказано» і «Посол мертвих» та ідентифікувати кореляцію моделей етнічного самовизначення з персонажами цих творів. Основну увагу в статті зосереджено на особливостях художнього втілення письменником моделей національної ідентичності, обґрунтованих В. Агеєвою з літературознавчих позицій, одна з яких спирається на уявлення про її незмінність, друга ж передбачає можливість індивідуального вибору. Визначено виклики для національної ідентичності в умовах еміграції, окреслені автором у романах «Що сказано» і «Посол мертвих». Виявлено, що засоби характеротворення у Мельничукових творах відображають детермінованість національно-культурного самовизначення окремих героїв та еволюцію його складових через інших персонажів, що ілюструє тезу В. Агеєвої про сучасні погляди на цю проблему. Акцентовано зв'язок мотивів національної ідентичності та історичної пам’яті, що оприявнюється в обох романах як щодо індивідуальних персонажів, так і стосовно збірного образу української громади у США. З’ясовано, що в обох романах А. Мельничука оприсутнюються полярні моделі національного самовизначення: частина героїв репрезентує тих, хто неухильно плекає і береже успадковану ідентичність (Зенон Забобон і його донька Слава; Адріана Крук), у той час як інші персонажі виявляють гнучкість, готовність асимілюватися в новому середовищі, обстоюючи право індивідуального вибору (Наталка Забобон і Аркадій Ворог; поет Антон, Алекс Крук і оповідач Нік Блюд).