Abstract:
У статті проаналізовано вихідні чинники становлення та розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX ст. з метою визначення пріоритетних напрямків розвитку кооперації на сучасному етапі. Встановлено, що історія української кооперації була предметом вивчення багатьох учених як в Україні, так і за її межами. Стверджується, що саме М. Туган-Барановський узагальнив історичний досвід розвитку сільськогосподарської кооперації Росії і країн Західної Європи, зробив важливий внесок стосовно соціально- економічної сутності кооперації, яка полягає у самостійності й самодіяльності кооперативних підприємств. Вказується, на те що, у реальному секторі значне збільшення сільськогосподарських спілок спостерігалося з лютого 1898 р., коли був затверджений «нормальний статут для місцевих сільськогосподарських спілок». Надана динаміка кількості сільськогосподарських спілок на початку XX ст. у Російський імперії та в інших країнах. Обґрунтовано, що в Російській імперії розвиток кооперативного руху проходив повільніше, ніж в Західній Європі. Виявлено, що Столипінська земельна реформа стала одним з найефективніших в історії України стимулів зростання продуктивності сільського господарства. У висновках відзначено, що в сучасних трансформаційних умовах реформування аграрного сектору економіки особливого значення набуває досвід державного сприяння різноманітним формам власності на селі, державної підтримки селянина-господаря та розвитку селянської кооперації різних видів – споживчої, кредитної та сільськогосподарської. На особливу увагу заслуговує досвід створення системи кооперативного кредиту, в тому числі банків.
