Abstract:
У статті визначено, що для добору морфобіотипів
за комплексом адаптивних ознак необхідний вибір умов
вирощування, який сприяє підвищенню виходу цінних
рекомбінантів. Для їх збереження в наступних генераціях необхідно створювати нормальні і навіть комфортні
умови вирощування (зрошення, більша площа живлення). Початок штучного добору селекціонер повинен
планувати згідно з поставленими завданнями.
Стратегічним завданням селекції озимої пшениці
на сучасному етапі є створення високоадаптивних сортів, які мають високий рівень генетичного захисту врожаю від біотичних і абіотичних факторів середовища
та спроможні максимально реалізувати потенціал урожаю в поєднанні з високою якістю зерна.
Ефективність селекційної роботи залежить від багатьох умов і факторів, серед яких головними є різноманітний у генетичному відношенні повноцінний вихідний
матеріал, науково обґрунтована модель сорту для конкретних умов вирощування, надійні методи розпізнання
і добору цінних генотипів, котрі відповідають завданням селекції (відповідно до моделі сорту), ефективні
та об’єктивні методи оцінювань як вихідного матеріалу,
так і нащадків добору елітних рослин.
В останні роки успішно розвиваються дослідження
структури і характеру взаємозв’язків кількісних ознак,
котрі визначають продуктивність рослин. Це стимулюється логікою генетичних розробок і вимогами практичної селекції. Результати досліджень, накопичені у генетиці та селекції, свідчать, що комплекс ознак, котрі
визначають продуктивність, являють собою складну
і динамічну систему, елементи якої узгоджено або різновекторно реагують на мінливі умови довкілля. Без урахування цієї системи марно надіятися на підвищення
ефективності селекційної роботи. У центрі уваги дослідників систем мінливості ознак є параметри їх абсолютних величин та кореляційні залежності між ними на
фенотиповому і генотиповому рівнях
