Сучасне виробництво сої як елемент розв’язання проблеми харчового білка: світові тренди та вітчизняні реалії

Abstract

Соя – одна з головних білково-олійних культур із широким колом застосування в харчо- вій, кормовій, технічній галузях. Вона має велике агротехнічне значення. Як і будь-яка інша бобова культура, вона підвищує родючість ґрунту, збагачує його і тому є одним із кращих попередників для сільськогосподарських культур. Крім того, від виробництва сої зале- жить ліквідація дефіциту білка і поповнення ресурсів жиру. Соя користується високою популярністю серед аграріїв як культура високих прибутків і рентабельності. У перспек- тиві світове виробництво та напрями використання сої будуть розширюватися. За про- гнозами протягом наступних 10 років виробництво сої зросте до 320 млн т. Таких темпів нарощування виробництва не має жодна культура. Зростання виробництва продуктів із сої зумовлюють її невисока ціна та універсальність використання, що надає можливість додавати сою до рецептур різноманітних харчових продуктів. Натепер відомо близько 30 тис. продуктів, у яких використовується соя. Завдяки досягненням сучасних виробни- чих технологій можна отримувати білкові продукти із сої з емульгуюючими та структу- роутворювальними властивостями. Встановлено, що накопичення більшої кількості білка соєю відбувається за умов стабільного теплозабезпечення у фазах наливу та дозрівання бобів, при цьому температурний режим має більший вплив на даний процес, аніж волого- забезпечення. Досліджено взаємозв’язок накопичення олії в насінні сої з вологозабезпечен- ням – формування вищого вмісту олії в насінні сої відбувається в умовах кращого вологоза- безпечення. Однією з головних умов гарантованого вирощування сортів сої є оптимальний вегетаційний період для даного регіону. Тому оптимізація періоду вегетації являється одним із завдань у селекції сої. Вегетаційний період сої регулюється в основному генами чутливості до довжини світлового дня. Набір цих генів визначає загальну тривалість і співвідношення фаз вегетації того чи іншого сорту в даному географічному поясі. З цієї причині сорти сої, на відміну від сортів зернових культур, пристосовані до вузьких діа- пазонів географічних широт. Вважається, що приблизно на кожні 100–150 км (близько одного градуса широти) доцільно виведення нового сорту сої. Ця культура досить чут- лива до світла, сильно реагує на тривалість дня. Зменшення світлового дня прискорює цвітіння, скорочує період вегетації, змінює продуктивність рослин. Збільшення світло- вого дня уповільнює її розвиток, затримує початок цвітіння, подовжує період цвітіння, призводить до поганого запилення квіток, стерильності пилку, затягує період вегетації. Ключові слова: соя, насіння, урожайність, харчові якості, азотфіксація.