Структура землеволодіння і землекористування в містах Півдня України протягом кінця ХVIII – першої половини ХІХ ст.

Abstract

У статті проаналізовано основні тенденції розвитку конярства на Півдні України пореформеної доби. З’ясовано, що перше пореформене десятиліття позначилося кризовими явищами в розвитку галузі, спричиненими капіталістичними зрушеннями у сільському господарюванні. Простежено динаміку та здійснено кількісну характеристику конярства з урахуванням регіональних особливостей перебігу процесу. Встановлено, що збільшення кінського поголів’я було зумовлене об’єктивними законами економічної доцільності. Зростання кількості селянських господарств землеробського спрямування призвело до становлення та домінування сільськогосподарського конярства в регіоні. Визначено фактори, що справляли негативний вплив на стан сільськогосподарського конярства. Нестача пасовищних угідь, кормів, незадовільні умови утримання та експлуатації худоби, неконтрольоване відтворення призводили до погіршення продуктивності конярства та стояли на заваді його товаризації. Розглянуто особливості розвитку конярства в поміщицьких господарствах. Висвітлено основні напрями розведення коней на приватних кінних заводах. Поміщицьке конярство, на відміну від селянського, було спрямоване на задоволення дозвіллєвих потреб власників. У приватновласницьких стайнях традиційно утримували коней для використання як транспортного засобу, на виставках і перегонах. Кращі кінні заводи орієнтувалися на розведення породистих коней та виведення нових типів напівкровних порід, які поєднували кращі якісні характеристики коней різного призначення. Увагу акцентовано на поступальному скороченні кількості кінних заводів та утримуваних коней на Півдні України. Зроблено висновок про стагнаційний характер товаризації галузі через детермінований споживацький попит, відсутність налагоджених каналів збуту коней та пріоритетність для землевласників тих галузей, що приносили якнайшвидші прибутки та були менш витратними щодо капіталовкладень.