Показати скорочений опис матеріалу
| dc.contributor.author | Дудяк, Наталія | |
| dc.date.accessioned | 2026-07-22T13:22:07Z | |
| dc.date.available | 2026-07-22T13:22:07Z | |
| dc.date.issued | 2026-04-30 | |
| dc.identifier.citation | DOI: https://doi.org/10.32782/uad.2026.2.36 | ru |
| dc.identifier.issn | 2786-5886 (Print), 2786-5894 (Online). | |
| dc.identifier.uri | http://hdl.handle.net/123456789/12566 | |
| dc.description.abstract | Це дослідження – спроба торкнутися серця Бойківщини крізь призму дерев’яної сакральної архітектури храмових споруд міста Турки, вдивляючись у живопис, світло та дерево її святинь як у своєрідний духовний ландшафт, у якому пам’ять, віра і простір зливаються в єдину форму буття. Йдеться не лише про фіксацію архітектурних форм, а про спробу прочитати храм як живий текст культури, написаний деревом, живописом і світлом. Основну увагу зосереджено на дослідженні символіки живопису світла та дерева, як ключових смислотворчих категорій сакрального простору, що формують не лише образ храму, а й внутрішній досвід присутності людини в ньому. Архітектурно-просторові особливості бойківських церков розглядаються як система знаків, у якій композиційна структура, ритм зрубів, вертикаль триверхих силуетів і пластика деталей постають носіями глибинної духовної семантики. У роботі аналізується взаємодія внутрішнього та зовнішнього простору храму, де природа не відмежовується від сакрального, а стає його продовженням: ландшафт переходить у архітектуру, а архітектура – в стан молитви. Особлива увага приділяється ролі природного матеріалу – дерева, як носія пам’яті, часу і традиції, матеріалу, котрий зберігає тепло людських рук і водночас акумулює досвід поколінь. Показано, що світло у бойківських храмах виступає не лише фізичним чинником, а метафорою духовної присутності й одкровення, живопис – умовою внутрішнього діалогу людини з сакральним, дерево ж постає носієм традиційної семантики життя та духовного переходу, матерією, у якій природа дерева та живопису світла перетворюється на молитву. Стаття окреслює значення бойківської дерев’яної сакральної архітектури як складової нематеріальної культурної спадщини Карпатського регіону та актуалізує її потенціал у сучасному культурному й духовному дискурсі, розглядаючи храм не як об’єкт, а як простір живої присутності, у котрому дерев’яна архітектура стає формою живопису, а живопис – мовою світла. | ru |
| dc.language.iso | en | ru |
| dc.publisher | Ukrainian Art Discourse | ru |
| dc.relation.ispartofseries | 5;43-05 | |
| dc.subject | дерев’яна сакральна архітектура, Бойківщина, семантика сакрального простору, просторово-композиційна структура, живопис, світло в архітектурі, символіка, Турка | ru |
| dc.title | САКРАЛЬНА ТРІАДА ПРОСТОРУ: ЖИВОПИС, СВІТЛО І ДЕРЕВО ЯК СМИСЛОТВОРЧІ КАТЕГОРІЇ АРХІТЕКТУРИ БОЙКІВСЬКИХ ХРАМІВ ТУРКИ… | ru |
| dc.title.alternative | THE SACRED TRIAD OF SPACE: PAINTING, LIGHT, AND WOOD AS MEANING-FORMING CATEGORIES IN THE ARCHITECTURE OF BOYKO CHURCHES IN TURKA… | ru |
| dc.type | Other | ru |