DSpace KSAEU

САКРАЛЬНА ТРІАДА ПРОСТОРУ: ЖИВОПИС, СВІТЛО І ДЕРЕВО ЯК СМИСЛОТВОРЧІ КАТЕГОРІЇ АРХІТЕКТУРИ БОЙКІВСЬКИХ ХРАМІВ ТУРКИ…

Show simple item record

dc.contributor.author Дудяк, Наталія
dc.date.accessioned 2026-07-22T13:22:07Z
dc.date.available 2026-07-22T13:22:07Z
dc.date.issued 2026-04-30
dc.identifier.citation DOI: https://doi.org/10.32782/uad.2026.2.36 ru
dc.identifier.issn 2786-5886 (Print), 2786-5894 (Online).
dc.identifier.uri http://hdl.handle.net/123456789/12566
dc.description.abstract Це дослідження – спроба торкнутися серця Бойківщини крізь призму дерев’яної сакральної архітектури храмових споруд міста Турки, вдивляючись у живопис, світло та дерево її святинь як у своєрідний духовний ландшафт, у якому пам’ять, віра і простір зливаються в єдину форму буття. Йдеться не лише про фіксацію архітектурних форм, а про спробу прочитати храм як живий текст культури, написаний деревом, живописом і світлом. Основну увагу зосереджено на дослідженні символіки живопису світла та дерева, як ключових смислотворчих категорій сакрального простору, що формують не лише образ храму, а й внутрішній досвід присутності людини в ньому. Архітектурно-просторові особливості бойківських церков розглядаються як система знаків, у якій композиційна структура, ритм зрубів, вертикаль триверхих силуетів і пластика деталей постають носіями глибинної духовної семантики. У роботі аналізується взаємодія внутрішнього та зовнішнього простору храму, де природа не відмежовується від сакрального, а стає його продовженням: ландшафт переходить у архітектуру, а архітектура – в стан молитви. Особлива увага приділяється ролі природного матеріалу – дерева, як носія пам’яті, часу і традиції, матеріалу, котрий зберігає тепло людських рук і водночас акумулює досвід поколінь. Показано, що світло у бойківських храмах виступає не лише фізичним чинником, а метафорою духовної присутності й одкровення, живопис – умовою внутрішнього діалогу людини з сакральним, дерево ж постає носієм традиційної семантики життя та духовного переходу, матерією, у якій природа дерева та живопису світла перетворюється на молитву. Стаття окреслює значення бойківської дерев’яної сакральної архітектури як складової нематеріальної культурної спадщини Карпатського регіону та актуалізує її потенціал у сучасному культурному й духовному дискурсі, розглядаючи храм не як об’єкт, а як простір живої присутності, у котрому дерев’яна архітектура стає формою живопису, а живопис – мовою світла. ru
dc.language.iso en ru
dc.publisher Ukrainian Art Discourse ru
dc.relation.ispartofseries 5;43-05
dc.subject дерев’яна сакральна архітектура, Бойківщина, семантика сакрального простору, просторово-композиційна структура, живопис, світло в архітектурі, символіка, Турка ru
dc.title САКРАЛЬНА ТРІАДА ПРОСТОРУ: ЖИВОПИС, СВІТЛО І ДЕРЕВО ЯК СМИСЛОТВОРЧІ КАТЕГОРІЇ АРХІТЕКТУРИ БОЙКІВСЬКИХ ХРАМІВ ТУРКИ… ru
dc.title.alternative THE SACRED TRIAD OF SPACE: PAINTING, LIGHT, AND WOOD AS MEANING-FORMING CATEGORIES IN THE ARCHITECTURE OF BOYKO CHURCHES IN TURKA… ru
dc.type Other ru


Files in this item

This item appears in the following Collection(s)

Show simple item record

Search DSpace


Browse

My Account