Abstract:
Стаття присвячена актуальній проблемі дослідження феномену стресостійкості цивільного населення, що перебуває в епіцентрі бойових дій і тривалої окупації. На основі аналізу ситуації в Херсонському регіоні (2022–2025 рр.) виокремлено унікальний комплекс травматичних факторів («херсонський синдром»), що включає поєднання екзистенційної загрози життю, соціальної ізоляції, інформаційного тиску і наслідків екологічної катастрофи.
Здійснено теоретико-методологічний синтез класичних і сучасних підходів до розуміння стресу (Г. Сельє, Р. Лазарус, С. Гобфул, В. Франкл, О. Кокун, Л. Карамушка). Це дозволило розмежувати поняття «резистентність» (біологічна опірність), «резильєнтність» (здатність до відновлення) і «життєстійкість» (система переконань). Обґрунтовано авторську трирівневу модель архітектоніки стійкості, що включає: 1) психофізіологічний рівень (енергетичний ресурс), що часто зазнає виснаження через депривацію базових потреб; 2) психологічний рівень (когнітивно-емоційна переробка), де ключову роль відіграє інформаційна гігієна і критичне мислення; 3) психосоціальний рівень (колективна взаємодія), що забезпечує буферний ефект підтримки.
Особливу увагу приділено емпіричному аналізу специфічних адаптаційних механізмів. Визначено, що в умовах непередбачуваності артилерійських обстрілів населення переходить від стратегії планування до стратегії «радикального прийняття» і фокусування на зонах мікро-контролю. Доведено, що згідно з теорією збереження ресурсів (COR), втрата матеріальних активів компенсується гіпер-мобілізацією ціннісно-смислових ресурсів та активним соціальним копінгом (волонтерство). Описано амбівалентний ефект «нормалізації небезпеки», що знижує рівень дистресу, але підвищує ризики для життя через притуплення інстинкту самозбереження.
Зазначено, що інформаційний простір і соціальні мережі в умовах ізоляції виконують дуалістичну функцію: виступають джерелом тривоги («думскролінг») та водночас єдиним засобом соціальної комунікації і координації допомоги. Висновки дослідження можуть бути використані для розробки програм психологічної реабілітації, спрямованих на трансформацію травматичного досвіду в посттравматичне зростання.
