Abstract:
Стаття присвячена актуальній проблемі забезпечення сталості юридичних конструкцій, що є ключовими інструментами впорядкування правових норм, особливо в умовах сучасних динамічних правових та суспільних змін. Зазначається, що важливим, проте недостатньо дослідженим фактором стабільності юридичних конструкцій, є їхні внутрішні структурні зв’язки. У статті наголошується, що ігнорування
цих зв’язків у нормотворенні призводить до нестабільності норм та зниження ефективності правового регулювання.
Дослідження базується на структурному підході, де право – це система взаємопов’язаних елементів. Юридична конструкція, згідно з цим підходом, є впорядкованою системою, де між її елементами (поняттями, інститутами, нормами) існують структурні зв’язки, що забезпечують узгодженість, цілісність та логіку. Ці зв’язки формують «каркас» конструкції, підтримуючи її стабільність і дозволяючи
адаптуватися до змін без втрати сутності.
У статті виокремлено ознаки структурних зв’язків: забезпечення стійкості, функціональна зумовленість, логічна обґрунтованість, інтегративність, адаптивність. Також встановлено, що мета структурних зв’язків юридичної конструкції – забезпечення її цілісності, стабільності та функціональної спроможності, що зберігає її сталість за умов змін у правовому середовищі. Детально розглянуто їх
ключові функції: забезпечення цілісності та єдності; системності та впорядкованості; стабільності та передбачуваності; інтерпретаційноорієнтаційна; адаптивності й динамізму. Обґрунтовується, що ці функції дозволяють юридичній конструкції зберігати сталість. Робиться висновок, що розуміння структурних зв’язків має прикладне значення для удосконалення нормотворчості та правозастосування, адже вони є фундаментальним чинником сталості юридичних конструкцій, гарантуючи їхню логічну цілісність та функціональність у мінливому середовищі
