РОДЮЧІСТЬ ГРУНТУ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ФАКТОР СТАЛОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗЕМЛЕРОБСЬКОЇ ГАЛУЗІ

Abstract

Завдання землеробської галузі полягає в отриманні сталої продуктивності сільськогосподарських культур та збереженні родючості ґрунту – найважливішого й унікального природного ресурсу, який є основою виробництва і загалом життя на Землі. Безпосередньо від показників родючості ґрунту та умов господарювання залежать рівень врожайності культур, основні показники якості та стан довкілля. На жаль, в останні роки у зв’язку з відхиленням від виконання й дотримання розроблених зональних рекомендацій щодо технологій вирощування сільськогосподарських культур та військовими діями, основні ознаки родючості ґрунтів істотно погіршилися та зазнали деградації. Ґрунти надмірно ущільнилися, втратили і продовжують втрачати забезпеченість їх органічною речовиною внаслідок багатьох причин. За сучасних умов ведення землеробської галузі України, виникає нагальна потреба у відновленні природних екосистем, збереженні їх біологічної рівноваги до рівня, який гарантуватиме стабільність навколишнього середовища, захист земель від деградації, ерозійних процесів та втрати ознак родючості. Найпростішим, доступним та економічно й екологічно доцільним шляхом вирішення проблеми як поліпшення родючості ґрунтів, так і збільшення рівнів урожайності сільськогосподарських культур, є запровадження у виробництво науково обґрунтованих сівозмін, які за рахунок післяжнивно- кореневих залишків збагачують ґрунт органічною речовиною, а за добору бобових культур ще й безкоштовним біологічним азотом. За обґрунтованого чергування культур поліпшується водний і поживний режими ґрунту, зменшується забур’яненість полів, наявність шкідників і збудників хвороб, тобто воно сприяє збереженню екологічної рівноваги та раціональному використанню сільськогосподарських земель. Це добре відомі елементи технологій для фахівців і землекористувачів, радимо якомога швидше до них повернутись. Родючість ґрунтів особливо поліпшується за включення до добору сільськогосподарських культур у сівозмінах зернобобових. Саме вони мають біологічну особливість формувати основні комплекси з мікроорганізмами ґрунту, завдяки яким зв’язують значну кількість азоту з повітря у процесі азотфіксації. Багатьма дослідженнями визначено, що за вегетаційний період зернобобові культури залежно від температурного режиму та умов зволоження здатні накопичувати від 60–70 до 150 кг азоту. Для задоволення потреб рослин у такій кількості азоту необхідно внести 200–500 кг/га високоякісної аміачної селітри, що потребує значних вкладень коштів. Симбіотична азотфіксація є безкоштовною та має значно вищу економічну ефективність. Ніж вартість і витрати на внесення мінеральних добрив.