Міфопоетичні аналогії в художній прозі Галини Пагутяк і Юркі Вайнонена

Abstract

У статті розглянуто неоміфологічні стратегії й домінанти творчості української письменниці Г. Пагутяк і фінського прозаїка Ю. Вайнонена. Акцентовано, що Г. Пагутяк часто використовує оніричні візії як окремі інтертексти, які уможливлюють заглиблення у сфери колективного підсвідомого, а також тяжіє до переосмислення проблем сучасності в міфологічному часі й міфологічному просторі. З огляду на це привертає увагу інтерес Ю. Вайнонена до підсвідомого як рушійної сили, яка скеровувала написання його роману «Німий бог», до сюрреалістичного, містичного та сновидного. Такі збіги в міфомисленні письменників спонукали до пошуку типологічних аналогій в інтерпретації міфологічних мотивів та образів самобутніми представниками української та фінської літератур, а також з’ясування авторської оригінальності у створенні неоміфологічної картини світу в їхній прозі. Підкреслено актуальність теми дослідження, зумовлену браком публікацій, присвячених порівняльному аналізу творів Г. Пагутяк і Ю. Вайнонена. Дослідження художньої прози української авторки й фінського письменника виявило, що у творах Г. Пагутяк і Ю. Вайнонена наявні виразні міфопоетичні аналогії, які постають як типологічні збіги на сюжетному, образному, мотивному та стилістичному рівнях. Обидва автори ресемантизують орнітологічні образи, пов’язані з трагічним модусом, використовують готичні елементи у моделюванні хронотопу, мотив переходу до потойбіччя, що корелює з жіночими персонажами з демонологічною семантикою, інтерпретують символіку міфологеми каменю, асоціюють містичні топоси паралельних світів із мотивом чарівної музики, реактуалізують космогонічні міфи, першоосновою в яких є яйце. Утім, Г. Пагутяк більш схильна до міфологізації топосів, пов’язаних із приватною географією, тоді як фінський письменник Ю. Вайнонен містифікував у «Німому богові» регіон Франції.