Abstract:
Тревелоги українського письменника і перекладача, культуролога і сходознавця, дипломата Степана Левинського заслуговують на особливу увагу дослідників подорожньої літератури, а також учених, чиї наукові інтереси дотичні до орієнтальних студій. Літературний доробок автора впродовж тривалого часу не був відомий широкому загалу, чим можна пояснити незначну кількість наукових розвідок, присвячених аналізу його творів. Завдяки активній діяльності В. Ґабора, спрямованій на популяризацію творчості галицьких митців, ім’я С. Левинського знову повернулося до літературознавчого дискурсу. Утім, наявні публікації не торкаються питання ознак ідіостилю українського сходознавця, які оприявнюються у книзі «Схід і Захід», що надає актуальності обраній темі літературознавчого дослідження. Мета статті – виявити особливості ідіостилю С. Левинського в книзі «Схід і Захід», а також з’ясувати авторську самобутність у контексті подорожньої літератури першої половини ХХ століття. Усі збірки С. Левинського привертали увагу критиків і супроводжувалися переважно схвальними відгуками та рецензіями, хоча траплялися й такі, що фокусувалися на слабких сторонах його творів. Не стала винятком і книга «Схід і Захід», яку автор вважав однією з найглибших у своєму доробку. Непересічний талант спостерігача оприсутнюєтся в увазі С. Левинського до деталей і вмінні помічати те, що зазвичай залишається поза зором звичайного мандрівника. С. Левинський творить багатогранну картину східного світу, охоплюючи своїм письменницьким поглядом не лише архітектурну своєрідність й етнічну самобутність місцевих жителів, а й природні ландшафти. Автор книги «Схід і Захід» вдається до стратегії поетизації вражень, що виявляється у глибокому ліризмі, широкому використанні тропів і засобів емотивності. С. Левинського як сина відомого львівського архітектора передусім цікавлять архітектурні пам’ятки відвіданих місць, які він описує із залученням розлогих коментарів культурознавчого й історичного характеру, а також філософських рефлексій. Перелічені характеристики дозволяють говорити про унікальність ідіостилю письменника та самобутність його тревелогів в контексті подорожньої літератури першої половини ХХ століття.
