Психологічні аспекти нематеріального стимулювання державних службовців в умовах обмеженого бюджетного фінансування

Abstract

У статті проведено комплексне наукове дослідження феномену психологічної стійкості посадових осіб органів місцевого самоврядування Херсонської області в умовах екстремальних викликів повномасштабної війни. Обґрунтовано, що в умовах прифронтового регіону психологічна стійкість управлінського апарату трансформується з індивідуальної риси працівника у стратегічний ресурс національної безпеки і життєздатності територіальних громад. У роботі детально проаналізовано специфіку функціонування публічної влади в умовах так званого «подвійного тиску», де необхідність виконання складних професійних завдань, таких як адміністрування компенсацій за зруйноване майно та координація відновлення критичної інфраструктури, реалізується на тлі безпосередньої екзистенційної загрози і дистанційного формату роботи. Авторами ідентифіковано та класифіковано домінантні групи стресорів, що деструктивно впливають на стійкість управлінців: постійна небезпека фізичного знищення (артилерійські обстріли, атаки КАБ і дронів), етичні дилеми при пріоритезації допомоги в умовах дефіциту ресурсів, а також цифрова втомлюваність і синдром «дистанційної провини». Окрему увагу приділено аналізу психологічних аспектів дистанційного врядування, де виявлено ризики когнітивного звуження і професійної деформації через втрату живого контакту з громадою. У статті доведено, що ефективне публічне адміністрування на деокупованих територіях потребує впровадження моделі резильєнтного врядування, що поєднує індивідуальну життєстійкість службовців з організаційною гнучкістю. На основі отриманих даних запропоновано системний комплекс стратегій підтримки кадрового потенціалу, що включає запровадження обов’язкової професійної супервізії і дебрифінгу, радикальну децентралізацію відповідальності всередині управлінських команд та технологічну оптимізацію рутинних процесів. Встановлено, що автоматизація послуг у сфері відновлення житла виконує важливу психопрофілактичну функцію, мінімізуючи конфліктну взаємодію між посадовцем і постраждалим громадянином. Сформульовані висновки мають практичне значення для розробки програм психологічного супроводу публічних службовців на деокупованих і прифронтових територіях у період повоєнного відновлення.