ХУДОЖНЯ АРТИКУЛЯЦІЯ ПАМ’ЯТІ В РОМАНІ МІКОЛАЯ ЛОЗІНСЬКОГО «REISEFIEBER»

Abstract

Дослідження спрямоване на з’ясування специфіки художньої артикуляції пам’яті в романі сучасного польського письменника М. Лозінського «Reisefieber» (2006) з опертям на філософські та психологічні праці А. Ассман, М. Волінна, П. Рікера і Дж. Фостера. Актуальність теми й наукова новизна запропонованої розвідки полягають у недостатній кількості літературознавчих студій про цей твір і брак публікацій про маніфестації мотиву пам’яті в ньому. У дослідженні враховано спостереження інших науковців про інтерес М. Лозінського до родинної тематики, міжпоколіннєвих конфліктів і наявність виразних автобіографічних маркерів у його літературному доробку. Акцентовано роль особистого досвіду письменника в появі задуму й написанні книги. У ході аналізу виявлено, що роман «Reisefieber» пропонує читачеві оригінальну художню артикуляцію пам’яті, оскільки оприявнює процес творення колективної пам’яті про Астрід Рейс через спілкування її сина з людьми, з якими вона підтримувала різного ступеня близькості зв’язки. Індивідуальна пам’ять кожного персонажа (Даніеля, лікаря-онколога, Кароліни, студента, психотерапевтки Ауде) припиняє існувати відокремлено, вплітаючись у єдине полотно спогадів, що візуалізують багатогранний образ Астрід. У такий спосіб М. Лозінський зображує акцентовану П. Рікером взаємодію індивідуальної та колективної пам’яті. Наголошено на своєрідності обраної автором наративної стратегії, що полягає в поєднанні розділів, у яких образ Астрід Рейс за життя постає в оповіді від третьої особи і в спогадах інших персонажів після її смерті, що уможливлює порівняння різних візій героїні. Письменник переконливо артикулює такі особливості людської пам’яті, як некерованість спогадів, схильність виразніше пам’ятати негативний досвід із дитинства, залежність від тригерів, що запускають механізми пригадування, роль контексту (фізичного й емоційного стану) в запам’ятовуванні й реконструкції інформації, вплив на теперішнє й майбутнє. Перспективи подальших досліджень убачаємо у вивченні візуалізації родинної травми в романі М. Лозінського «Reisefieber».