Екологічні і економічні аспекти проблеми рисосіяння в Криму

Abstract

Перші посіви рису в Україні з'явилися в 1931 році, але промислове рисосіяння почалося з 1961 року в зв'язку з освоєнням Краснознаменської зрошувальної системи і введенням в дію ПівнічноКримського каналу. Найбільші посівні площі до 34 тис. га і щорічні валові збори зерна рису 180 тис. тонн, при середній врожайності 5.3 т/га відміча 65 лися в кінці 80-х років, але вже в 1994 році посів рису скоротився до 23 тис. га, врожайність знизилася на 25%, а валові збори в 1.7 рази. У Автономній республіці Крим початок рисосіянню було покладено в 1963 р. з приходом вод Північно-Кримського каналу і вже через три роки посіви рису займали близько 10 тис. га. У 1975 році площі рисових систем в Криму досягли 30.6 тис. га і практично не змінювалися до цього часу. Під рис відводилися землі з дуже низької природної біопродуктивністю – солонці, солончаки, луговокаштанові і в значно меншій мірі червоно-коричневі солонцюваті грунти. У перші роки освоєння цих грунтів відмічалася висока продуктивність рису. Так, в 1964 р. в радгоспі "П’ятиозерний" на площі 1806 га було отримано по 60.5 ц/га зерна, а в 1965 р. з площі 4 тис. га зібрали по 62,0 ц/га. Враховуючи значний вплив рисових зрошув